Це друга частина статті. Перейти до першої частини. 

 Завдання підтримки інтересу протягом всього уроку  вирішуються в експериментальних підручниках "Веселкової школи" за рахунок впровадження нових дидактичних прийомів, навчальних пісень, різноманітних творчих та ігрових методів.

   Створення ситуації успіху - відомий педагогічний прийом. Але таку ситуацію неможливо створити, за­вантажуючи дитину непосильною працею.

  Саме така, непосильна для більшості дітей, праця передбачена держпрограмою. Результати дуже й дуже скромні. Не випадково, що багато вчителів змушені давати першокласникам домашні завдання з письма, аби досягти хороших результатів. Але все це відбуваєть­ся за рахунок дитячого здоров'я і втрати інтересу - єдиного позитивного стимулу до навчання.

  Як експеримент, курс друкування було запропо­новано у другому класі Луківської школи. Вже через два місяці адміністрація школи відзначила спонтанне зростання техніки читання.

  У процесі експерименту з'ясувалося, що друкуван­ня слів і речень є надзвичайно потужний засіб інтен­сивного навчання не лише читанню, але й граматики та фонетики. Діти з великим задоволенням друкують фломастерами тільки-но вивчені літери й слова. Літе­ри, якими позначаються голосні звуки, пишуться чер­воним кольором, а приголосні - синім.

  Другий ключик до хорошої успішності - відсутність втоми. Дослідження вчених свідчать, що цьому сприя­ють скорочені уроки, ігрові завдання, в т.ч. рухливі, постійна зміна виду діяльності.

  Тривалість уроків для першокласників - 25 хвилин, для другокласників - ЗО хвилин, для третьокласників -35 хвилин.

  Вчитель не примушує дітей "сидіти рівненько й слу­хати уважненько". Коли дітям цікаво, вони самі лов­лять кожне слово вчителя. Тільки-но втрачається заці­кавленість - увага розпорошується. Для вчителя це знак того, що час робити паузу - порухатися, погратися, а відтак змінити вид занять.

  Інтегровані уроки - це третій ключик до хоро­ших результатів. 25 хвилин математики або письма - це дуже багато, якщо не примушувати дітей скніти над монотонними паличками, літерами й цифрами

  Веселковий підручник математики для першоклас­ників передбачає практично на кожному уроці рухли­ву гру і танцювальну імпровізацію за темою уроку, навчальну пісню, цікаве завдання з малювання і лише 1 -2 рядки каліграфічної роботи з цифрами та числами. У другій чверті на уроках впроваджуються п'ятихви­линки так званої "геоматики" й "астроматики".

  Діти під час рухливих ігор-п'ятихвилинок знайом­ляться з планетами Сонячної системи, Землею як пла­нетою, та її супутником Місяцем.

  "Веселкові" прописи передбачають не більше, ніж два-три рядки протягом уроку в 1-му півріччі та три-чотири у 2-му.

 За рахунок чого ж тоді напрацьовується техніка письма?

  Літери, склади, короткі слова, а також цифри та зна­ки, вирізані зі шліфувального паперу, - четвертий ключик до радісного навчання.

  Дитина три рази обводить вказівним пальчиком цифру або літеру зі шліфувального паперу (вітається), відтак пише її три рази. Знову три рази обводить паль­чиком (прощається) і три рази пише.

П'ятий і найважливіший у навчанні ключик - зво­ротно-поступальний рух та феномен "впізнавання"

"Впізнавання" - психологічно комфортна ситуація, коли дитина впізнає навчальний матеріал, якого вона вже "торкалася" раніше, й сприймає його, як давно знайомий.

"Зворотно-поступальний рух" - дидактичний прийом, що передбачає три рівні у викладі навчально­го матеріалу (знайомство за "дотичною" в ігровій формі - на два класи вище; вивчення матеріалу, передбаченого держпрограмою на один клас вище; по­глиблене вивчення матеріалу відповідно до віку).

Наприклад, у першому класі поглиблено вивчаєть­ся матеріал держпрограми першого класу, крім того, майже повністю охоплюється матеріал другого класу і відбувається знайомство "за дотичною" з матеріалом третього класу.

Пісня - це шостий ключик до високої ефектив­ності навчання. Матеріал, який зазвичай вивчають роками, - таблиці додавання і множення, алфавіти - ук­раїнський, російський, англійський, латинський, італійський і навіть грецький, базові знання з географії, біології і навіть фізики можна запам'ятати за допомо­гою пісень у рекордно стислі строки.

Всі пісні записані на відомі мелодії народних і дитя­чих пісень, а також класичних творів. Вони добре запа­м'ятовуються і залюбки співаються дітьми. Наявність аудіокасет і дисків з піснями дозволяє широко розпов­сюдити метод. Ілюстровані тексти й ноти пісень подані у "Співанковому підручнику".

Дуже ефективним прийомом підвищення техніки читання є спів під фонограму з одночасним читанням тексту. Використовування цього прийому дозволяє не витрачати час на вивчення тексту пісень. Діти легко запам'ятовують їх протягом двох-трьох уроків.

А чи можна таку серйозну науку як математика вивчати співаючи та граючись? Виходить - можна! Малюки з радістю перетворюються в жабенят, гороб­чиків, кошенят та інших «тваринок» і плигають число­вими доріжками. Математичних пісеньок - десять, в них закладена вся таблиця множення і ділення у межах сотні. Написані вони на мелодії всім знайомих і улюб­лених пісень. Тому діти співають їх з великим задово­ленням. І жодних мук із монотонного зубріння таб­лиць множення. Школярі інтуїтивно відчувають вели­чину числа, у них спонтанно формується математич­не мислення. Виходить, навіть першокласникам за п'ять хвилин можна пояснити десяткові дроби. Для цього «мурашкою» донизу і вгору по числовій драбинці із вистою сходинки 0,1. А ще поділять апельсини, бана­ни, шоколадки, щоб кожному дісталося по одній із де­сяти частин - і вже стає зрозумілими, як додавати і віднімати десяткові дроби.

У допитливого та прагматичного читача, напевне, не раз вже промайнула думка: все це коштує чимало, хто ж так розщедрився? Звичайно, це унаочнення, книж­ки, щодня до кожного уроку понад сотню сторінок кольорового ксеросного друку, абетки, збірки пісень вимагають чималих затрат. При тому, що за весь цей період на довжанський експеримент з боку держави не витрачено поки-що жодної копійки.    

  I тут крок за кроком ми добираємось до самого витоку, до джерела джерел цього дійства. «Винуватицею», «розбурхувачем» ви­явилася молода, приваблива, інтелігентна жінка. Юлія Борисівна Пінчук опи­нилася у наших краях можна вважати випадково.  

Хоча, як твердять, випад­ковість - це прояв закономірності. Тому, напевне, так і повинно було б статися, щоб оселилась на Іршавщині ця жінка. Щоб не бу­дучи педагогом за фахом, стати ним за покликанням. А   починалося   все,   як зізнається Юлія Борисівна, з того, що її власним дітям (а їх у неї, слава Богу, аж троє) настав час приступа­ти до навчання. І їй, як ма­тері, хотілося, щоб здобува­ли  вони знання легко, вільно, не примушуючи го­динами сидіти за партами, щоб було їм цікаво, захоп­лююче. Тож почала вона студіювати різні широко відомі педагогіки: Вальдорфську, Марії Монтессорі, Сухомлинського, Шаталіна та ін. (до речі, останній побував у Довгому і ділився з учителями своїм досвідом), щоб зібрати «нектар» із різнобарв'я думок, ідей, методів і вибудувати «стільник» своєї творчої лабораторії, де збе­рігається і примножується найкраще із накопиченого світовою педагогікою.  

   Звичайно, Юлія Борисівна могла обмежитись своїми ДІТЬМИ. Вона спроможна дати їм хорошу освіту. Всі свої перші задуми вона й спробувала на них.  (Згадайте, що і Пепі Довга Панчоха і Гарі Потер починалися з ма­миних казок перед сном своєму чаду)...  Можна було й заспокоїтися, вдовільнитися цим. Але, напевне, дійсно справжня, щира любов до дітей не може замкнутися на родинному колі. Тому й вирішила Юлія Борисівна зробити навчання  цікавим і легким і для малюків сусід­ньої довжанської школи. Знайшла підтримку й одно­думця в особі директора (тепер вже колишнього)  Марії Іванівни Косик. Це теж приймемо як закономірну ви­падковість. Самі школярі і не підозрювали, що навча­ються вони по-новому. Співаючи, граючись рахували і читали, танцювали, ганяли м'яча - впевнені, що так воно і повинно бути. 

 

  А от з вчителями виявилось складніше. Умовля­ли, переконували довго. Особливо тих, у кого за плечима вже був со­лідний педагогічний стаж. Коли вже усталені методи і прийоми, коли вже відпрацьовано майже все до автоматизму. Та знайшлися такі, що ризикнули. І не тільки у Довгому, а й вже у Приборжавській та Луківській школах. Ось Марія Михайлівна Федоричко (27 років педагогіч­ного стажу) каже, що після трьох місяців вагань і роз­мірковувань погодилася почати навчати писати і читати першокласників «по-довжанськи». А те­пер не жалкує. Правда, навантаження на вчителя збільшилось, але успіхи її вихованців варті того.

  Скептично була на­лаштована і, так би мови­ти, патріарх приборжавського педколективу Аврелія Петрівна Урста вчитель такого здавалось би віддаленого від ма­люків предмету як фізика. Навіщо в третьому класі? Хіба зрозуміють, що таке атом, молекула? Але взялася розробляти програму, уроки для них. Розрізала з третьокласниками яблуко, рвали клаптики паперу до найдрібніших частинок. І бачила, як їм цікаво дізна­ватися «Чому летить повітряна кулька?», «Хто витіс­нить більше води з ванни - ти чи твій тато?» і так далі. Аврелію Петрівну тепер не мучать сумніви, а тематичні розробки вона вже приносить і проходить зі своїми онуками.

  Безперечний факт, що у Довгому та Приборжавському не тільки дітям стало цікаво вчитися, а й педагогам цікавіше їх навчати. Поштовхом для роздумів стало для мене осмислення цієї професії Юлією Борисівною: “подеколи вчителі нагадують мені талановитих художників, яким доводиться працювати гру­бими, жорсткими пензлями, тьмавими, засохлими фарбами.  Які недолугі картини напишуть вони? Але варто дати їм більш досконалі інструменти - найкращі вітчизняні і зарубіжні методики - і вони здивують нас чудовими творіннями.”

А можливо робота вчителя більш схожа на роботу реставратора? Обережні дотики, точні штрихи - і під нашаруванням неуважності, бешкетування, удаваної нездатності проявляються божественні риси.

Так і бачу, як дехто знизує плечима «Ну, й що тут нового?» Безперечно, що подаючи цей матеріал, аж ніяк не хочу недооцінити роботу великої кількості класоводів, які теж добились значимих успіхів, впровади­ли свою методику, прийоми. Але вдоволеність, заспо­коєність досягнутим ніяк не пасує справжній творчій педагогіці. Та й в решті решт, що таке «нове»? Здава­лось би, у науках, мистецтві вже все сказано, відкрито. Підраховано, що є всього 33 сюжети. Жодного більше ніхто не придумає. Пам'ятаєте - у Ліни Костенко - «Уже усі слова були чиїмось». Та все ж це не заважає їй писа­ти вірші вищого ґатунку. А у книгах, на сценах та екранах за, здавалось би, заяложеними сюжетами створюють­ся мистецькі шедеври. Тож і в педагогіці немов усе вже відкрито, вивчено і встановлено. Ба, ні. Напевне, це як у мозаїчному калейдоскопі: з одних і тих же частинок щомиті нові візерунки. Так і вчителі та вихователі, вико­ристовуючи вже існуючі постулати, відкриття, основи пе­дагогіки, створюють свої нові методики, нові прийоми й підходи у навчанні і вихованні школярів. Тому не варто вишукувати, що в довжанському експерименті звідки взято й запозичено, а поглянемо, як це творчо осмис­лено, втілено на сьогодні в звичайному класі сільської школи. І повірити в безкорисливість, благородство жінки, яка вкладає свої знання, свою любов, в кінці кінців власні кошти в освіту наших дітей. Давайте, хай не у про­рока, то хоч у філантропа у своїй вітчизні повіримо. 

    Давайте поборем у нашій ментальності за кож­ним поступком, поривом ближніх підозріло вишуку­вати зиск і вигоду. Бо ж Ю.Б. Пінчук «не підсиділа» жодного вчителя, не претендує на жодне звання і ви­нагороду. Навпаки, потрібно допомогти їй у створенні кваліфікованого методичного «штабу», до якого задіяти кращих вчителів-предметників району, щоб про­довжувати експеримент післяпочаткової ланки, са­мотужки тут не справитись. Крім того, треба братися і за дошкільну підготовку, друк підручників і т.д. 

PS

  Посткрипумом зазначу, що справа зрушилась. По-перше, завідувач районним відділом освіти І.С. По­пович подолав бюрократичні перепони, щоб мати дозвіл на проведення експерименту в цілому Іршавському районі.

  По-друге, у Тернополі місцеве видавництво «Мандрівець» готує до друку «Веселкову абетку».

 

Підручник Веселкова абетка, фрагмент (полистати)

Думаю, прагматичні і ділові видавці знають у що вар­то вкладати гроші. Зацікавились довжанською шко­лою і у Києві. Часопис для педагогів-дошкільників «Дитячий садок» налагоджує ділові контакти.

Наталія ЛОМАГА, журналіст