Головна | Реєстрація | Вхід | RSSНеділя, 24.06.2018, 21:14

Веселкова Школа

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 46
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Блог

Головна » 2014 » Листопад » 26 » ВЕСЕЛКОВА ШКОЛА
09:52
ВЕСЕЛКОВА ШКОЛА

 Завантажити статтю

«Наші діти надзвичайно завантажені у школі. Вони мало рухаються, псують зір, поставу. Швидко втомлюються. Дратівливі і вередливі...». Напевне, це одне з найпоширеніших тверджень у наш час. Особливо підтверджується його правдивість щодня у громадському транспорті рано-вранці на вулицях, коли бачиш напівзаспану малечу з величезними важкими ранцями. Така ж картина і в надвечір'ї, коли зі школи йде «друга зміна».

   Тривожні сигнали подають суспільству медики: 90% школярів нездорові, а кожен третій з них має психічні та нервові відхилення. Та найбільше вражає факт, що якщо в перший клас приходить 20% дітей з пограничними порушеннями психічного розвитку, то в кінці року їх уже 70%!

   Тому, коли на такому невтішному і невеселому фоні раптово (особисто для мене) дисонансом зазвучали твердження, не можна було не звернути на це увагу.

   На  засіданні  науково-методичної  ради  інституту  методист  кабінету  дошкільної та початкової освіти Ма­рія Юріївна Кірик, доповідаючи про оздоровчо-розвивальну та випереджувальну систему «Веселкова школа», наводила цифри, які не могли залишити когось байдужими: успішність в експериментальних класах у півтора, а то й у два рази вища. Діти з випередженням у два-три місяці опановують навчальні програми. А ще уроки тут тривають 25-30 хвилин, тому щодня є час для фізкультури, ігор, хореографії.

Фільм про Веселкову школу

Ч.1

Ч.2

Ч.3

   Як же це їм вдається? Та ще й де? У звичайній сільській школі! Ми ж звикли, що експерименти, найновіше і найпрогресивніше до нас йде згори,зі столиці. А тут- глибинка, периферія і такі результати! Ось уже і в італійській газеті «Життя дітей» з'являється стаття "У Закарпатті навчаються з радістю", а ми як завжди вичікуємо з недовірою і пересторогою, натикаючись на бюрократичні рифи, часто навіть виправдовуючи ними свою інертність, лінь змінювати щось у своєму житті, позбуватися стереотипів.

  Тож бажання пересвідчитися в новизні інестандартності, побачити й почути за безпристрасними цифрами «живих» школярів і вчителів привело мене у Довжанську ЗОШ І-ІІІст. Іршавського району.

 

   Довжанська школа - як сотні тисяч наших шкіл, що знали й кращі часи, а тепер в очікуванні свого ренесансу. Їх немов випробовують на терпеливість та запас міцності. Де ж їх взяти - спонсорів і меце­натів - у цьому гірському селищі? Ось і фінський інвес­тор місцевого лісокомбінату не пролив грошового дожщу. Фін сюди, а довжани по заробіток до тієї ж Фінляндії та інших країн світу. А діти їх - до школи, що конче потребує ремонту та облаштування.

  Та навіть такий, не зовсім привабливий, антураж не зіпсує принадність сюрпризу, що вас очікує в кла­сах, вже п'ятий рік об'єднаних у творчу лабораторію «Веселкова школа». Перше, що кидається у вічі - різноманіття коштовних, високо поліграфічних карт, атласів, буклетів. Додайте ще сюди глобус. І все це доступне, звичне і освоєне «первачками». Треба було послухати, як шестирічний малюк демонстрував мені макет нашої землі, розповідав про «поясок»-екватор, пояснював, чому на полюсі завжди холодно.  У першому класі географія, біологія? Так! Це початок курсу «Наукові ігри». У другому класі «Подорож із феями Анатомією та Гігієною». У третьому і четвер­тому «Вивчаємо фізику», «Хімія - це просто». І все це граючись і співаючи, на зразок: «Глобус - то є наша Земля». Знайдеш тут ліси і поля», «Європа - то наш рідний дім, а Азія - сусідка з ним», «Із цеглинок буду­вати можна замки, вілли й хати. А тварини і рослини, як і люди - із клітинок».

  У третьому класі ігрова система поступово замі­нюється спочатку практичними, а відтак більш по­глибленими уроками за курсами основної школи, лабораторними роботами, дослідами, експеримен­тами.

 Врахуйте, як різко змінюється шкільне життя при переході з четвертого у п'ятий клас: після напівдомашньої обстановки, чотирирічної прив'язаності і зрідненості зі своєю вчителькою на п'ятикласників лавиною навалюються велика кількість нових вчи­телів, предметів. А малюкам, що пройшли «наукові ігри», все це буде ближчим і знайомим і тим легше буде їм вписатися в нові навчальні схеми, процеси, скоріше адаптуватися до нових вимог і завдань.

 Елементи гри, твор­чості, змагальності пану­ють у цих класах з першо­го дня навчання. Краще і професійно знає про це М.Ю. Кірик, яка вже три роки опікується довжанським експеримен­том, вивчає, аналізує, уза­гальнює весь цей матері­ал. Їй слово:

  Усі класи з першого по п'ятий, які працюють за цією системою, впродовж п'яти років стабільно пока­зують найкращі результати у паралельних класах. 

Загальна статистика

 

  До кінця першої чверті першокласники, що не отримали дошкільну підготовку, вміють читати тексти з трьох-п'яти ре­чень, додавати, віднімати у межах 50, писати словни­кові диктанти (слова з 3-4 літер), друкувати оповіданнячка-речення з 8-10 слів, виділяючи за допомогою ко­льору голосні та приголосні. У текстах оповідань вико­ристовувались не лише короткі, а й слова з 3-4 складів (білочка, сопілочка, зозуленя, матуся, бабуся, баобаб). Усі тексти для друкування ілюстровані кумедними ма­люнками. Багато віршованих текстів. Використовува­лися також малюнки-диктанти - "підпиши малюнок" (стіл, торт, кіт, кит тощо).

  Техніка читання на кінець другої чверті у більшості дітей складала 25 слів за хвилину, що при роботі за держпрограмою зазвичай досягається переважно на кінець навчального року. Троє найбільш відстаючих дітей про­читали 16-20 слів за хвилину - це доволі вагомий ре­зультат для другої чверті. Абетка всіма дітьми засвоє­на у повному обсязі, усі діти прочитали шкільний буквар, що являє собою значне випередження держпрограми.

  Діти легко засвоїли нумерацію у межах десяти ти­сяч, додавання і віднімання сотень, тисяч і навіть від'ємних (раціональних) чисел.

  Слід зазначити, що вчителька експериментального класу, нещодавно закінчила педучилище і не має дос­віду роботи класовода.

  Ще один клас, відібраний для експерименту, скла­дається з проблемних, педагогічно занедбаних дітей з неблагополучних сімей. Є діти - сироти й напівсиро­ти, діти із затримкою у розвитку. Практично жоден з учнів цього класу не відвідував дитячий садок.

  Вчителька даного класу випустила минулого року 4-й клас із дуже низькими результатами, декілька дітей не вміли читати й писати.

  До кінця першої чверті всі учні "проблемного" пер­шого класу знали 17 літер, більше ніж 70% дітей вміли писати склади з цих літер, нумерацією і лічбою в ме­жах 50 володіло 100% дітей, загалом всі діти могли свідо­мо записувати одноцифрові й двоцифрові числа у межах 50, вирішувати приклади на додавання і віднімання двозначних чисел, що мають в основі нумерацію. Дру­кували короткі фрази і виділяли кольором голосні та приголосні всі діти, оповіданнячка з 6-8 слів друкували 70% дітей.

  До кінця другої чверті всі учні "проблемного" кла­су повністю засвоїли абетку, прочитали буквар, чита­ли зі швидкістю 12-20 слів протягом хвилини, друкува­ли складні тексти, додавали та віднімали десятки й сотні.

  Робота за прописами була значно скорочена. Про­тягом першої чверті обидва експериментальні класи написали у прописах не більше, ніж 20 рядків плюс дві сторінки в зошиті. До кінця першої чверті діти писали під диктовку короткі речення: "Ось ліс. Он лис. У мами ми", а також двоскладові слова - "мама, лимон, сини, сосна ". Незначне відставання щодо техніки письма за прописами, викликане необхідністю розвантажити дітей, скоротити трудомістку роботу по здобуванню навичок письма, було ліквідоване до кінця чверті.

  Ще два перші класи підключилися до експеримен­ту лише в кінці першої чверті. На цей час в одному з перших класів виявилося троє учнів, яким важко дава­лися письмові літери. Один із цих хлопчиків не міг на­писати жодної літери, що дуже здивувало досвідчену вчительку, яка вперше зіткнулася з таким явищем за 25 років роботи.

  Друковані тексти цих учнів вельми вирізнялися на фоні інших. Через два тижні один із хлопчиків друку­вав не гірше, ніж інші діти, А ще через тиждень два інші хлопчики почали задовільно друкувати речення-розповіді: "Мавпа і пава пили каву", "У лісі вовк і сови".

  Вчителі п'ятих класів, переважно з провінційних шкіл, часом скаржаться, що декілька дітей у класі не вміють ні читати, ні писати.

  Це діти, що мають загальмований розвиток. Вони фізіологічно не готові писати у прописах на початку першого класу. Таким дітям особливо важко даються літери із закругленнями. Не вміючи писати, вони одра­зу попадають у двійочники, все дужче відстають від класу і в результаті зовсім перестають учитися. Досвід­чений вчитель може допомогти таким дітям, але це вимагає титанічних зусиль з обох сторін. У менш дос­відченого вчителя такі діти часом залишаються негра­мотними.

  З'ясувалося, що всі діти, які мають затримку в роз­витку, важко пишуть круглі букви (О, С), але доволі легко пораються з паличками.

  Курс друкування є для таких дітей єдиним засобом навчання читанню й письму. Ці діти працюють з вели­кою старанністю, уважно слідкуючи за поясненнями вчителя.

  Їм цікаво, тому що їм вдається - і це перший клю­чикзапропонований системою "Веселкова Школа".

  Завдання підтримки інтересу протягом всього уроку  вирішуються в експериментальних підручниках "Веселкової школи" за рахунок впровадження нових дидактичних прийомів, навчальних пісень, різноманітних творчих та ігрових методів.

   Створення ситуації успіху - відомий педагогічний прийом. Але таку ситуацію неможливо створити, за­вантажуючи дитину непосильною працею.

  Саме така, непосильна для більшості дітей, праця передбачена держпрограмою. Результати дуже й дуже скромні. Не випадково, що багато вчителів змушені давати першокласникам домашні завдання з письма, аби досягти хороших результатів. Але все це відбуваєть­ся за рахунок дитячого здоров'я і втрати інтересу - єдиного позитивного стимулу до навчання.

  Як експеримент, курс друкування було запропо­новано у другому класі Луківської школи. Вже через два місяці адміністрація школи відзначила спонтанне зростання техніки читання.

  У процесі експерименту з'ясувалося, що друкуван­ня слів і речень є надзвичайно потужний засіб інтен­сивного навчання не лише читанню, але й граматики та фонетики. Діти з великим задоволенням друкують фломастерами тільки-но вивчені літери й слова. Літе­ри, якими позначаються голосні звуки, пишуться чер­воним кольором, а приголосні - синім.

  Другий ключик до хорошої успішності - відсутність втоми. Дослідження вчених свідчать, що цьому сприя­ють скорочені уроки, ігрові завдання, в т.ч. рухливі, постійна зміна виду діяльності.

  Тривалість уроків для першокласників - 25 хвилин, для другокласників - ЗО хвилин, для третьокласників -35 хвилин.

  Вчитель не примушує дітей "сидіти рівненько й слу­хати уважненько". Коли дітям цікаво, вони самі лов­лять кожне слово вчителя. Тільки-но втрачається заці­кавленість увага розпорошується. Для вчителя це знак того, що час робити паузу - порухатися, погратися, а відтак змінити вид занять.

  Інтегровані уроки - це третій ключик до хоро­ших результатів. 25 хвилин математики або письма - це дуже багато, якщо не примушувати дітей скніти над монотонними паличками, літерами й цифрами

  Веселковий підручник математики для першоклас­ників передбачає практично на кожному уроці рухли­ву гру і танцювальну імпровізацію за темою уроку, навчальну пісню, цікаве завдання з малювання і лише 1 -2 рядки каліграфічної роботи з цифрами та числами. У другій чверті на уроках впроваджуються п'ятихви­линки так званої "геоматики" й "астроматики".

  Діти під час рухливих ігор-п'ятихвилинок знайом­ляться з планетами Сонячної системи, Землею як пла­нетою, та її супутником Місяцем.

  "Веселкові" прописи передбачають не більше, ніж два-три рядки протягом уроку в 1-му півріччі та три-чотири у 2-му.

 За рахунок чого ж тоді напрацьовується техніка письма?

  Літери, склади, короткі слова, а також цифри та зна­ки, вирізані зі шліфувального паперу, - четвертий ключик до радісного навчання.

  Дитина три рази обводить вказівним пальчиком цифру або літеру зі шліфувального паперу (вітається), відтак пише її три рази. Знову три рази обводить паль­чиком (прощається) і три рази пише.

П'ятий і найважливіший у навчанні ключик - зво­ротно-поступальний рух та феномен "впізнавання"

"Впізнавання" - психологічно комфортна ситуація, коли дитина впізнає навчальний матеріал, якого вона вже "торкалася" раніше, й сприймає його, як давно знайомий.

"Зворотно-поступальний рух" - дидактичний прийом, що передбачає три рівні у викладі навчально­го матеріалу (знайомство за "дотичною" в ігровій формі - на два класи вище; вивчення матеріалу, передбаченого держпрограмою на один клас вище; по­глиблене вивчення матеріалу відповідно до віку).

Наприклад, у першому класі поглиблено вивчаєть­ся матеріал держпрограми першого класу, крім того, майже повністю охоплюється матеріал другого класу і відбувається знайомство "за дотичною" з матеріалом третього класу.

Пісня - це шостий ключик до високої ефектив­ності навчання. Матеріал, який зазвичай вивчають роками, - таблиці додавання і множення, алфавіти - ук­раїнський, російський, англійський, латинський, італійський і навіть грецький, базові знання з географії, біології і навіть фізики можна запам'ятати за допомо­гою пісень у рекордно стислі строки.

Всі пісні записані на відомі мелодії народних і дитя­чих пісень, а також класичних творів. Вони добре запа­м'ятовуються і залюбки співаються дітьми. Наявність аудіокасет і дисків з піснями дозволяє широко розпов­сюдити метод. Ілюстровані тексти й ноти пісень подані у "Співанковому підручнику".

Дуже ефективним прийомом підвищення техніки читання є спів під фонограму з одночасним читанням тексту. Використовування цього прийому дозволяє не витрачати час на вивчення тексту пісень. Діти легко запам'ятовують їх протягом двох-трьох уроків.

А чи можна таку серйозну науку як математика вивчати співаючи та граючись? Виходить - можна! Малюки з радістю перетворюються в жабенят, гороб­чиків, кошенят та інших «тваринок» і плигають число­вими доріжками. Математичних пісеньок - десять, в них закладена вся таблиця множення і ділення у межах сотні. Написані вони на мелодії всім знайомих і улюб­лених пісень. Тому діти співають їх з великим задово­ленням. І жодних мук із монотонного зубріння таб­лиць множення. Школярі інтуїтивно відчувають вели­чину числа, у них спонтанно формується математич­не мислення. Виходить, навіть першокласникам за п'ять хвилин можна пояснити десяткові дроби. Для цього «мурашкою» донизу і вгору по числовій драбинці із вистою сходинки 0,1. А ще поділять апельсини, бана­ни, шоколадки, щоб кожному дісталося по одній із де­сяти частин - і вже стає зрозумілими, як додавати і віднімати десяткові дроби.

У допитливого та прагматичного читача, напевне, не раз вже промайнула думка: все це коштує чимало, хто ж так розщедрився? Звичайно, це унаочнення, книж­ки, щодня до кожного уроку понад сотню сторінок кольорового ксеросного друку, абетки, збірки пісень вимагають чималих затрат. При тому, що за весь цей період на довжанський експеримент з боку держави витрачено поки-що жодної копійки.                                   

  I тут крок за кроком ми добираємось до самого витоку, до джерела джерел цього дійства. «Винуватицею», «розбурхувачем» ви­явилася молода, приваблива, інтелігентна жінка. Юлія Борисівна Пінчук опи­нилася у наших краях можна вважати випадково.  

Юлія Пінчук, в Інтернеті Соланж, письменниця, коуч, автор освітньої системи «Веселкова Школа» (на Україні «Веселкова Школа», в Італії «Scuola dell'Arcobaleno), мама чотирьох дітей від 11 до 32 років, троє з яких виховуються і навчаються не зовсім традиційно або, скоріше, зовсім не традиційно.

   Хоча, як твердять, випад­ковість - це прояв закономірності. Тому, напевне, так і повинно було б статися, щоб оселилась на Іршавщині ця жінка. Щоб не бу­дучи педагогом за фахом, стати ним за покликанням. А   починалося   все,   як зізнається Юлія Борисівна, з того, що її власним дітям (а їх у неї, слава Богу, аж троє) настав час приступа­ти до навчання. І їй, як ма­тері, хотілося, щоб здобува­ли  вони знання легко, вільно, не примушуючи го­динами сидіти за партами, щоб було їм цікаво, захоп­лююче. Тож почала вона студіювати різні широко відомі педагогіки: Вальдорфську, Марії Монтессорі, Сухомлинського, Шаталіна та ін. (до речі, останній побував у Довгому і ділився з учителями своїм досвідом), щоб зібрати «нектар» із різнобарв'я думок, ідей, методів і вибудувати «стільник» своєї творчої лабораторії, де збе­рігається і примножується найкраще із накопиченого світовою педагогікою.

   Звичайно, Юлія Борисівна могла обмежитись своїми ДІТЬМИ. Вона спроможна дати їм хорошу освіту. Всі свої перші задуми вона й спробувала на них.  (Згадайте, що і Пепі Довга Панчоха і Гарі Потер починалися з ма­миних казок перед сном своєму чаду)...  Можна було й заспокоїтися, вдовільнитися цим. Але, напевне, дійсно справжня, щира любов до дітей не може замкнутися на родинному колі. Тому й вирішила Юлія Борисівна зробити навчання  цікавим і легким і для малюків сусід­ньої довжанської школи. Знайшла підтримку й одно­думця в особі директора (тепер вже колишнього)  Марії Іванівни Косик. Це теж приймемо як закономірну ви­падковість. Самі школярі і не підозрювали, що навча­ються вони по-новому. Співаючи, граючись рахували і читали, танцювали, ганяли м'яча - впевнені, що так воно і повинно бути. 

 

  А от з вчителями виявилось складніше. Умовля­ли, переконували довго. Особливо тих, у кого за плечима вже був со­лідний педагогічний стаж. Коли вже усталені методи і прийоми, коли вже відпрацьовано майже все до автоматизму. Та знайшлися такі, що ризикнули. І не тільки у Довгому, а й вже у Приборжавській та Луківській школах. Ось Марія Михайлівна Федоричко (27 років педагогіч­ного стажу) каже, що після трьох місяців вагань і роз­мірковувань погодилася почати навчати писати і читати першокласників «по-довжанськи». А те­пер не жалкує. Правда, навантаження на вчителя збільшилось, але успіхи її вихованців варті того.

  Скептично була на­лаштована і, так би мови­ти, патріарх приборжавського педколективу Аврелія Петрівна Урста вчитель такого здавалось би віддаленого від ма­люків предмету як фізика. Навіщо в третьому класі? Хіба зрозуміють, що таке атом, молекула? Але взялася розробляти програму, уроки для них. Розрізала з третьокласниками яблуко, рвали клаптики паперу до найдрібніших частинок. І бачила, як їм цікаво дізна­ватися «Чому летить повітряна кулька?», «Хто витіс­нить більше води з ванни - ти чи твій тато?» і так далі. Аврелію Петрівну тепер не мучать сумніви, а тематичні розробки вона вже приносить і проходить зі своїми онуками.

  Безперечний факт, що у Довгому та Приборжавському не тільки дітям стало цікаво вчитися, а й педагогам цікавіше їх навчати. Поштовхом для роздумів стало для мене осмислення цієї професії Юлією Борисівною: “подеколи вчителі нагадують мені талановитих художників, яким доводиться працювати гру­бими, жорсткими пензлями, тьмавими, засохлими фарбами.  Які недолугі картини напишуть вони? Але варто дати їм більш досконалі інструменти - найкращі вітчизняні і зарубіжні методики - і вони здивують нас чудовими творіннями.”

А можливо робота вчителя більш схожа на роботу реставратора? Обережні дотики, точні штрихи - і під нашаруванням неуважності, бешкетування, удаваної нездатності проявляються божественні риси.

Так і бачу, як дехто знизує плечима «Ну, й що тут нового?» Безперечно, що подаючи цей матеріал, аж ніяк не хочу недооцінити роботу великої кількості класоводів, які теж добились значимих успіхів, впровади­ли свою методику, прийоми. Але вдоволеність, заспо­коєність досягнутим ніяк не пасує справжній творчій педагогіці. Та й в решті решт, що таке «нове»? Здава­лось би, у науках, мистецтві вже все сказано, відкрито. Підраховано, що є всього 33 сюжети. Жодного більше ніхто не придумає. Пам'ятаєте - у Ліни Костенко - «Уже усі слова були чиїмось». Та все ж це не заважає їй писа­ти вірші вищого ґатунку. А у книгах, на сценах та екранах за, здавалось би, заяложеними сюжетами створюють­ся мистецькі шедеври. Тож і в педагогіці немов усе вже відкрито, вивчено і встановлено. Ба, ні. Напевне, це як у мозаїчному калейдоскопі: з одних і тих же частинок щомиті нові візерунки. Так і вчителі та вихователі, вико­ристовуючи вже існуючі постулати, відкриття, основи пе­дагогіки, створюють свої нові методики, нові прийоми й підходи у навчанні і вихованні школярів. Тому не варто вишукувати, що в довжанському експерименті звідки взято й запозичено, а поглянемо, як це творчо осмис­лено, втілено на сьогодні в звичайному класі сільської школи. І повірити в безкорисливість, благородство жінки, яка вкладає свої знання, свою любов, в кінці кінців власні кошти в освіту наших дітей. Давайте, хай не у про­рока, то хоч у філантропа у своїй вітчизні повіримо. 

    Давайте поборем у нашій ментальності за кож­ним поступком, поривом ближніх підозріло вишуку­вати зиск і вигоду. Бо ж Ю.Б. Пінчук «не підсиділа» жодного вчителя, не претендує на жодне звання і ви­нагороду. Навпаки, потрібно допомогти їй у створенні кваліфікованого методичного «штабу», до якого задіяти кращих вчителів-предметників району, щоб про­довжувати експеримент післяпочаткової ланки, са­мотужки тут не справитись. Крім того, треба братися і за дошкільну підготовку, друк підручників і т.д. 

PS

  Посткрипумом зазначу, що справа зрушилась. По-перше, завідувач районним відділом освіти І.С. По­пович подолав бюрократичні перепони, щоб мати дозвіл на проведення експерименту в цілому Іршавському районі.

  По-друге, у Тернополі місцеве видавництво «Мандрівець» готує до друку «Веселкову абетку». Думаю, прагматичні і ділові видавці знають у що вар­то вкладати гроші. Зацікавились довжанською шко­лою і у Києві. Часопис для педагогів-дошкільників «Дитячий садок» налагоджує ділові контакти.

Наталія ЛОМАГАжурналіст

Переглядів: 493 | Додав: norym | Теги: Веселкова школа | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Кошик
Ваш кошик порожній
Пошук
Календар
«  Листопад 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Зробити безкоштовний сайт з uCoz