Василь Кушнір 
доктор педагогічних наук, 
професор кафедри педагогіки 
Кіровоградського державного педагогічного університету 
ім. В. Винниченка

Розвиток особистості в сучасних наукових уявленнях багатовимірний, темпоральний. Серед специфічних напрямків розвитку особистості вчителя чільне місце посідає морально-духовний розвиток, на що вказують, зокрема, К. Абульханова і Т. Березіна [1]. Духовний розвиток особистості здійснюється через вчинок у розумінні М. Бахтіна [4] і В. Роменця [15; 17].

В душевно-духовному вимірі становлення педагога ми виокремлюємо такі аспекти: суб’єкт, особистість, індивідуальність, універсум. В основу цього ми поклали теоретико-методологічні уявлення про людину в різних її вимірах Б. Ананьєва [3], В. Слободчикова та Є. Ісаєва [20], В. Татенка [21], С. Рубінштейна [18; 19], А. Лентьєва [13], М. Бахтіна [4; 5].

В. Слободчиков розглядає суб’єкт як джерело активності, розпорядника душевних сил. Педагог, як і кожна людина, має своє внутрішнє (душевне) життя. До душевного життя людини належать бажання, почуття, розум, воля, потреби, мотиви, емоції, здібності тощо. Усе це належить до внутрішніх (сутнісних) сил людини, які зовні виявляються у вигляді дій, вчинків, активності.

Поняття „педагог-суб’єкт” можна визначити як носій педагогічної діяльності, пізнання педагогічного процесу, в тому числі й учнів, джерело активності, спрямоване на учнів. Душевні сили педагога, котрі відчуваються ним як інтуїції (В. Татенко [21]) – „Я існую, живу”, „Я можу, вмію, здібний”, „Я хочу, бажаю, намагаюсь”, „Я вибираю, маю намір, вирішую”, „Я оцінюю, порівнюю”, „Я маю, володію, тримаю” – є збудниками активності. Бути суб’єктом – системна якість людини, в тому числі й педагога. „Бути суб’єктом, – пише А. Брушлинський, – тобто творцем своєї історії: ініціювати й здійснювати …практичну діяльність, спілкування, пізнання, споглядання та інші види специфічної людської активності, творчої і моральної” [7, с. 10]. Суб’єктність педагога не є суб’єктивним у довільно-волюнтаристському розумінні бажанням, задумом, діянням; суб’єктність є виявленням душевних сил людини, які є об’єктивною реальністю, об’єктивним полем можливостей. У зв’язку з цим методологічно важливими є три питання, які порушує С. Рубінштейн: „Перше питання, на яке ми намагаємося отримати відповідь, коли хочемо дізнатися, що являє собою та чи інша людина, говорить: що вона хоче, що для неї є привабливим, на що спрямовані її намагання? Це питання про спрямованість, настановлення й тенденції, потреби, інтереси та ідеали. Але услід природно постає друге: а що вона може? Це питання про здібності, обдарування людини. Однак, здібності – це справа тільки можливості; для того, щоб знати, як реалізує і використовує їх людина, нам потрібно знати, що вона є, що з її тенденцій і установок увійшло в неї у тіло і кров і закріпилося як стрижневі особливості особистості. Це питання про характер людини” [18, с. 1989].

Суб’єктність педагога передбачає активність, самостійність, здатність до здійснення практичної педагогічної діяльності. Бути суб’єктом для педагога означає бути суб’єктом педагогічної діяльності. „Стати суб’єктом певної діяльності (навчальної, трудової тощо), – зазначає В. Слободчиков, – означає освоїти цю діяльність, оволодіти нею, бути здатним до її здійснення і творчого перетворення” [20, с. 250].

Стати суб’єктом – це не миттєвий акт, а процес становлення внутрішніх сил людини, їх дозрівання з тим, щоб вилитися в активні дії. Не будь-який рівень активності властивий педагогу-суб’єкту. Якщо професійна підготовка педагога виступає як набір, множина знань, умінь, навичок, які ще навіть не можна назвати здібностями, то його професійна активність буде „несамостійною” або „напівсамостійною” (терміни М. Махмутова [14]). Його професійні здібності як частина внутрішніх сил ще не дозріли для самостійної і творчої активності.

Для того, що стати суб’єктом, педагог повинен дозріти внутрішньо; його внутрішні сили мають досягти такого розвитку, щоб народжені ними інтенції відчували утиск, а внутрішні сили вимагали свободи, тобто їх перетворення педагогом на зовнішню активну діяльність. Тільки на рівнях самостійної і творчої активності при досить високому розвитку здібностей, які являтимуть собою різноманіття, здатність до саморозвитку, тобто до генерування нових здібностей, педагог може стати суб’єктом активності.

Педагог як суб’єкт повинен бути творцем свого життя взагалі, в тому числі й професійного, оцінювати способи своєї діяльності, контролювати її, аналізувати результати та на основі такого аналізу здійснювати корективи діяльності. „Суб’єкт, – відзначав Б. Ананьєв, – характеризується сукупністю діяльностей і мірою їх продуктивності” [3, с. 294].

Поняття „суб’єкт” відображає взаємозв’язок, стан внутрішнього життя, внутрішніх (душевних) сил і зовнішніх дій. Щодо цього Б. Ананьєв відзначав: „Людина – суб’єкт передусім основних соціальних діяльностей – праці, спілкування, пізнання, за допомогою яких здійснюється як інтеріоризація зовнішніх дій, так і екстеріоризація внутрішнього життя особистості. Баланс інтеріоризація-екстеріоризація визначає структуру людини як суб’єкта певних діяльностей” [3, с. 322]. Інтеріоризація є зміна, розвиток, становлення внутрішнього світу людини, її внутрішніх сил під впливами зовнішніх дій через навчання та нагромадження життєвого і професійного досвіду. Сплав знань з досвідом є однією з основних умов формування педагога як суб’єкта діяльності. Екстеріоризація є переходом зовнішніх дій у внутрішні у вигляді втілення задумів, реалізації планів і програм, побудові нових об’єктів, культурних надбань. Це процес перетворення ідеального в реальне.

Педагог як суб’єкт має здатність змінювати педагогічну дійсність, упроваджувати нове, перетворювати учнів і себе, увесь педагогічний процес. Педагог-суб’єкт у крайньому вираженні можна уявити як вулкан діяльності, активності. Однак така активність грунтується не на безпідставних польотах фантазії, а на реальному грунті внутрішніх сил.

Педагог-суб’єкт вміє поєднувати внутрішню організацію свого життя з умовами зовнішнього світу, в яких і здійснюється діяльність. Він, з урахуванням своїх реальних можливостей, узгоджує систему особистих якостей (здібностей, почуттів, інтуїції, волі, мотивації) з системою об’єктивних умов і завдань. „Позиція суб’єкта – це комплексна характеристика психологічних режимів діяльності відповідно до здібностей, станів, ставлення суб’єкта до завдання, з одного боку, його стратегією і тактикою – з другого, нарешті, з об’єктивною динамікою діяльності… – з третього” [2, с. 158

Читати далі...