Вихованці А.С.Макаренка у 
Великій Вітчизняній війні (С.О.Калабалін)

Л.Л.Бабенко

Всесвітньовідома "Педагогічна поема" А.С.Макаренка - це одночасно художній твір, наукова праця і біографічна енциклопедія самого педагога-новатора та його вихованців. Одним з персонажів книги та реальною історичною особою є Семен Опанасович Калабалін, виведений у творі в образі Семена Карабанова. В "Педагогічній поемі" читач має змогу ознайомитися тільки з юнацькими роками життя героя. Подальша ж доля Калабаліна не стала предметом наукових досліджень, хоча він і був відомий як один з організаторів дитячих будинків, виховна робота в яких будувалася на педагогічних принципах А.С.Макаренка.
Своєрідним творчим продовженням знаменитої книги А.Макаренка стала повість - трилогія Ф.Вігдорової "Дорога в життя", написана у 50-х роках. В якості педагогів тут виступають вихованці і послідовники А.С.Макаренка - подружжя Калабанових. Чи не найбільш драматичною частиною повісті є остання - "Чернігівка". Дружина героя Галина Костянтинівна під час війни перебуває з дитячим будинком в евакуації і тривожно очікує звісток з фронту від чоловіка. Але звісток не було протягом двох років. Причини цього мовчання так і залишилися невідомими.
Відповіді на нез'ясовані питання у долі реальних людей дослідники шукають в архівних документах. Працюючи в архіві Управління Служби Безпеки України у Полтавській області, автор звернула увагу на слідчу справу за номером 7400 стосовно Калабаліна Семена Опанасовича, який народився 14 серпня 1903 року в селі Сулимівка (зараз Чутівського району Полтавської області). У анкеті вказано, що за національністю він українець, походить з селян, батько помер у сумнозвісному 1933 році, мати загинула в 1941 році від рук німецьких окупантів; освіта вища; має дружину Галину Костянтинівну та чотирьох дітей віком від 2 до 16 років - Павла, Олену, Галину, Антона; до серпня 1941 року працював директором дитячого будинку № 60 у Москві. Зіставлення багатьох історично-біографічних фактів наштовхнуло на думку, що мова йде саме про учня А.С.Макаренка, який, як видно з документів, став послідовником його діяьності. Архівно - слідча справа безпосередньо стосується періоду Великої Вітчизняної війни. Вона проливає світло на сторінки біографії, високі людські і громадянські якості учня видатного педагога. Безсумнівним є те, вони що сформувалися значною мірою під впливом системи виховання в колонії їм. М.Горького, створеної А.С.Макаренком.
С.О.Калабалін був затриманий органами НКВС 18 вересня 1942 року. Слідство в його справі велося Управління НКВС у Горьківській області. З його матеріалів вимальовується життєвий шлях Семена Опанасовича - тяжке дитинство, яке й привело до колонії неповнолітніх правопорушників, роки становлення особистості, Харківський сільськогосподарський інститут, що його він закінчив у 1927 році. Проте Калабалін вирішує пов'язати свою долю з педагогікою, а саме - вихованням дітей, які, втративши батьків, опинилися в дитячому будинку. Географія діяльності молодого педагога дуже широка - він працює в дитбудинках Харкова, Ленінграда, Одеси, Вінниці, Москви. У 1938 році у Вінниці він був заарештований органами НКВС, звинувачувався в антирадянській агітації серед вихованців, але за відсутністю доказів через місяць був звільнений з-під арешту.
Початок війни застає педагога у Москві. Після тривалих наполягань йде добровольцем на фронт. Далі його біографія нагадує захоплюючий роман, де водночас, важко відрізнити романтизовану героїку від суворої реальності. На початку серпня 1941 року С.О.Калабалін був зарахований курсантом спеціальної школи військової розвідки. Після десятиденної підготовки як командир групи особливого призначення у складі 13 бійців був направлений у розпорядження штабу Південно-Західного фронту, який знаходився під Києвом. Незабаром групу з літаків десантували в тил ворога. Але у зв'язку з невдалою нічною висадкою десантники приземлилися не в призначеному місці. Відшукати один одного і з'єднатися вдалося небагатьом розвідникам. На ранок 14 серпня вони наштовхнулися на групу озброєних людей, які назвали себе партизанами. Як засвідчує С.О.Калабалін, у нього закралася підозра щодо правдивості цих слів, тому він наказав товаришам непомітно зникнути, а сам намагався всю увагу відволікти на себе. Командир не помилився - це дійсно була одна з диверсійних груп фашистів. Так Семен Опанасович потрапив у полон. Сталося це біля села Антонівка Барського району Вінницької області.
На допиті слідчий НКВС ставив запитання Калабаліну у відверто звинувачувальній формі: "Будучи відправленим з серйозним завданням зі зброєю, як бойовик ви нічого не зробили, покинули загін, і без опору здались у полон ворогу. Як слід розцінювати ваш вчинок? Відповідь: У зв'язку з тим, що ми опинилися в оточенні переважаючих сил, я вважав опір безглуздим, можливості всім врятуватися не було. Тому я вирішив пожертвувати собою, аби врятувати товаришів, і особливо, радиста, вкрай необхідного для загону, оскільки я був впевнений що загін з'єднається і буде діяти". 
Німецьке командування виявило інтерес до полоненого розвідника: після допитів і побоїв він був відправлений у Новоград-Волинський госпіталь для військовополонених. Незважаючи на численні травми голови і загальний тяжкий стан, Калабалін приймає рішення: втікати з госпіталю.
Після невдалої спроби втечі С.Калабаліна в складі великої групи полонених переправляють до Польщі у Холмський табір № 319 "А". Під час реєстрації він отримав номер 75954 і назвався прізвищем земляка Наливайка Івана Андрійовича. Така людина справді колись проживала в селі Сторожеве Чутівського району і працювала вчителем фізкультури задовго до війни. Ця легенда допомогла Калабаліну повернути життєві сили. Через деякий час комендант табору призначає новоприбулого спортінструктором, в обов'язки якого входили фізичні заняття з військовополоненими. Як згадує сам Калабалін: "На мою голову впало подвійне щастя. Перше те, що я живим словом спілкувався з півтисячею людей, чим міг і як міг підбадьорював їх, закликав не падати духом. І друге: мені збільшили порцію супу, за рахунок якого я трохи поправив своє здоров'я і надавав допомогу товаришам по табору". 
В кінці листопада 1941 року С.О.Калабаліна переправляють в інший табір біля містечка Понятово, де його та інших військовополонених чекали тяжкі будівельні роботи, епідемія брюшного тифу та інші негаразди. Саме тут у березні 1942 року співробітники абверу після пильного вивчення контингенту полонених запропонували Калабаліну і ще кільком його товаришам пройти спеціальний курс підготовки у розвідшколі для подальшої диверсійної і розвідувальної роботи у радянському тилу. Семен Опанасович, пояснюючи свої мотиви згоди з пропозицією фашистів, так відповів на допиті: "В цьому я бачив єдину можливість або втечі, або активної роботи на користь своєї Батьківщини". Школа знаходилася за 20 км від Варшави у містечку Сулеювек, де він перебував п'ять місяців. Обминаючи подробиці підготовки і переправки Калабаліна у складі групи розвідників, яка складалася з шести чоловік, за лінію радянсько - німецького фронту, зазначимо, що в ніч з 15 на 16 вересня 1942 року група була десантована на території Горьківської області в районі міста Арзамас. Подальші дії Семена Опанасовича не були випадковими. Він говорив: "За весь час перебування в полоні я постійно думав і шукав можливості повернутися в СРСР... Більше того, я в міру можливого до цього схиляв і умовляв моїх товаришів по розвідувальній школі. До цього я зокрема підготував перекинутих разом зі мною розвідників-радистів Харіна, Парменкова та ін. Ось чому, як тільки я приземлився, я пішов шукати найближчий орган НКВС, щоб прийти з повинною, що мною і було зроблено 16 вересня 1942 року".
Під час допитів у Горьківському УНКВС С.Калабалін продемонстрував дивовижну пам'ять і спостережливість, не тільки безпомилково назвав прізвища відправлених і тих, що готувалися до засилки за лінію фронту німецьких розвідників, описав їх вікові та індивідуальні прикмети, але й висловив переконливі припущення, хто з них буде працювати на німецьку розвідку, а хто знайде можливість, як і сам Калабалін, повернутися у розташування радянських військ і боротися проти фашистів.
Інформація С.Калабаліна про Варшавську розвідшколу була однією з перших і найбільш достовірних. Її повністю використало Головне управління контррозвідки "Смерш" у виданому в 1943 році "Сборнике материалов об органах германской военной разведки, действующих на советско-германском фронте".
24 жовтня 1943 року за вказівкою заступника наркома НКВС Меркулова С.О.Калабалін був звільнений з-під варти і перейшов у розпорядження військової контррозвідки, брав участь у воєнних діях. Через рік 28 жовтня 1943 року його нагородили орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Але постанова про припинення слідства у справі Калабаліна вийшла лише 10 червня 1946 року.
Як видно з архівної справи, за станом на червень 1946 року С.О.Калабалін проживав у місті Солнєчногорську Московської області і працював директором дитячого будинку № 2 для іспанських дітей. Наступні десять років подружжя Калабаліних працювало у Грузії, Україні, а з 1955 по 1972 роки в Клеменівському дитячому будинку Єгорєвського району Московської області. Вдячні учні Семена Опанасовича і сьогодні свято бережуть пам'ять про Вчителя.